Історія гімназії

 Гімназія № 59 імені О.М. Бойченка

понад  100- літню історію

Відеофільм “Історія гімназії” ( HD.mp4, 9 хв.)

Відеофільм “Історія гімназії” ( HD.mp4, 13 хв.)

З чого все починалось…

          У грудні 1917 р. один з будинків старої окраїни м. Києві був переданий під школу. Тут на Деміївці була організована 35-а фабрично-заводська семирічна школа для дітей залізничників. Приміщення було маленьке, погано обладнане, класи тісні й холодні. Щоб якось зігрітися, діти щодня приносили із собою дрова. Під час перерви підходили до «пічок-буржуйок», де весело потріскував вогонь, гріли руки, щоб на уроці пальчики іще тримали ручки.

Підручників було мало, писали на обривках газет, шматках сірого паперу. Учителі разом зі своїми учнями переборювали труднощі. З якою теплотою, ніжністю, душевним тремтінням згадували випускники першого директора школи Лойка Леоніда Миколайовича (1917-1925р.р.), вчителів Ковтуна Івана Івановича, Росич Тетяну Семенівну, Ільєнка Дмитра Олексійовича.

foto1

foto2
У 1936 році розпочалося будівництво нового приміщення школи. З нетерпінням чекали учні та вчителі відкриття. 5 листопада 1937 року школа по вулиці Великій Китаївській, 85 святкувала своє оновлення. Урочистим і хвилюючим був той день. Школярі вишикувались в колонах з прапорами, лунала музика. Відбувся урочистий мітинг, світлі і просторі класи наповнилися дитячими голосами. Гарна була школа: великі класи, коридори, спортивна зала, тир, добре обладнані майстерні.

У школі працював згуртований дружній колектив учителів, до яких учні ставилися з глибокою повагою і любов’ю.

Директором був чоловік Бугайко Федір Федорович (1936-1939 рр.) Викладачем української мови та літератури з 1936 року до 1947 року працювала доктор педагогічних наук, перша жінка – професор в Україні Бугайко Тетяна Федорівна.

foto3
Школа в роки ІІ світової війни та післявоєнний час

У 1941 році 17 випускників школи отримали атестати зрілості…22 червня 1941 року пронизливий гул німецьких бомбардувальників, свист авіабомб, які шуліками летіли на сплячі міста і села, ознаменували початок найстрашнішої для людства трагедії. Протягом 1418 вогненних днів і ночей у жорстоких та кровопролитних боях на радянсько-німецькому фронті вирішувалась доля людства. Молоді юнаки безпечно кружляли у вальсі, готуючись до нового щасливого, «дорослого життя», а вже наступного дня багато з них пішло у військомати записуватися добровольцями на фронт.

В роки війни під час оборони Києва, яка тривала 72 дні, з 11 липня по 19 вересня 1941 року, приміщення залізничної школи №2 на Великій Китаївській, 85 було віддано під госпіталь. Серед тих, хто допомагав доглядати за пораненими бійцями, були колишні учні школи. Під час окупації Києва з 19 вересня 1941 до 6 листопада 1943 року, як згадувала дочка колишнього директора школи Бугайка Ф.Ф. Ія Федорівна Шиманська, німці в школі влаштували своєрідний клуб.

Славну сторінку в історію боротьби за свободу і незалежність Вітчизни вписали сини і дочки Київщини, які воювали і не повернулися до рідних домівок, загинувши на полях боїв, а також мирне населення, яке пережило страшні роки гітлерівської окупації. Скільки б часу не минуло після закінчення Великої Вітчизняної війни, не зітреться вона з пам’яті народної… Це пам’ять про співвітчизників, перед долею і мужністю яких з глибокою скорботою і вдячністю схиляють голови нащадки.

Серед них і випускники нашої гімназії:

Прохоровський М. Я. – курсант Тамбовського артилерійського училища 1942 року.

Красовська М. Ф. у роки війни служила в 417-му та 419-му окремих батальйонах військ МВД. Після закінчення війни працювала хірургом на комбінаті «Будіндустрія».

Сирота Ніна Павлівна – рила окопи в районі ВДНГ, чергувала в шпиталі. Після війни закінчила географічний факультет Київського університету. І з 1954 року була доцентом кафедри фізичної географії університету.

Касимова Тамара Василівна в роки війни працювала на спорудженні оборонних об’єктів. З 1966 року працювала на спорудженні нафтопроводу в Алжирі, з 1976 – в Ірані.

З перших днів окупації в Києві розгорнулася боротьба з окупантами. Насамперед, це діяльність київського підпілля. Активно діяла у Києві спецгрупа патріотів на чолі з І.Д.Кудрею (Максим), яка була створена на початку серпня 1941р. для розвідувально-диверсійної роботи в тилу ворога. До складу групи входила і випускниця 1941 року нашої гімназії Остапенко – П’яних Любов Тимофіївна. Ця група мала своїх людей у залізничних майстернях і у гаражі фашистської влади, що давало можливість збирати необхідну інформацію про ворожі перевезення. Збирали цінну інформацію про плани фашистських властей щодо переміщення німецьких військ, про розвідувальну агентуру німців, яку готували для переправлення в тил Червоної Армії. Окремі члени групи займалися знищенням фашистів і зрадників, влаштовували диверсії, поширювали антифашистську літературу.

У липні 1942року група була розкрита гітлерівцями, Кудря і деякі члени групи були заарештовані і кинуті у застінки гестапо. Після нелюдських тортур були страчені. І.Д.Кудрі посмертно присвоєно звання «Герой Радянського Союзу». Любов Тимофіївна після закінчення війни працювала на заводі Червоний гумовик.

Багато учнів 2-ої залізничної середньої школи загинули смертю хоробрих на фронтах ІІ світової війни.

Серед них:

Антоненко ПетроФогель Володимир
Кинофонтов ЛевМаткабок Василь
Селюцький ОлексійСавицький Михайло
Співак ДавидМельник Михайло
Ісач ЗіновійБернатович Олександр
Антонюк ВолодимирТетера Борис
Варнаєв ПетроГудим Олексій
Дехтяр АнатолійКривонос Григорій
Бальзак АронГ олянда Борис
Корж МаркБлинков Володимир
Плющева ЛюбовСерьогін Борис
Дешко МиколаБородавко Микола
Петров ІванПониклієнко Євген
Шулик СергійЖурба Григорій
Сирота ЮрійЖурба Василь

6 листопада 1943 року Київ був звільнений від німецько-фашистських загарбників.foto4

А вже 10 листопада 2-а залізнична школа відкрила двері для дітей.

З 1943р. по 1945 рік директором школи був Красієнко Петро Якович. Боляче і гірко було дивитись вчителям на свою школу з розбитими вікнами, облупленими стінами, купами сміття на подвір’ї та в класах. З великим натхненням взялись вчителі та учні за відбудову рідної школи. Навколо школи посадили дерева, кущі, квіти. Після уроків школярі розбирали завали. Велику допомогу надавали залізничники.

За парти сіли діти 7-й років, а поряд з ними-юнаки. Худенькі, виснажені голодом в роки війни, в одязі перешитому з солдатських гімнастерок, плащпалаток. У багатьох батьки загинули на війні. Підручник часто був один на клас. Зошити зшивали з паперу, яким в роки війни закривали дерев’яні вікна.

З 12 липня 1947р. приступив до виконання обов’язків директора колишній фронтовик Семенець Іван Михайлович, який очолював школу 17 років.

foto5Семенець І.М. народився у 1912р. у Балаклії, навчався в Полтавському інституті народної освіти. У 1940 році як офіцера запасу призвали до служби в армію. Війна застала його в Криму.

Воював з першого до останнього дня ІІ світової війни. Був командиром мінометної роти, начальником полкової розвідки, помічником начальника штабу полка. Згадував Іван Михайлович, як восени 1942 року під час Керченсько-Феодосіївської операції він був тяжко поранений в ногу і мало не загинув. Та бійці його роти натрапили на командира і разом, на знайденому дірявому човні переправились на інший берег. Закінчив війну у Берліні у званні майора, за бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки та Бойового Червоного Прапора.

«А який красень в офіцерському мундирі, хромових чоботях з орденами та медалями на гімнастерці заходив до малюків, а згодом до старших, як вчитель історії, директор, наш шановний, улюблений директор Семенець Іван Михайлович. Скільки цікавого, незнаного для нас, він умів розказати. З поля, опаленого війною, він прийшов на інше, мирне, але тяжке поле – засіяти зернята добра, знань, людяності в наші душі та голівки. Ми так чекали його уроку!» – згадувала випускниця 1954 року Нестеренко Раїса (зараз Зарубіна Раїса Федорівна). Спілкувалася з Іваном Михайловичем директор гімназії Тетяна Стефанівна Антоненко.

Помер Іван Михайлович 22 березня 2010 року. Його колишні учні назавжди зберегли вдячність за те тепло і людяність, яке виявили до них вчителі на чолі з їх улюбленим директором.

foto6

Серед випускників 50-х років видатні особистості: Палагін Олександр Васильович, який закінчив школу у 1956 р. із золотою медаллю. Після закінчення Київського політехнічного інституту працює в Інституті кібернетики. Доктор технічних наук, професор, автор 281 праці з питання спеціалізованих комп’ ютерних систем. Нагороджений Орденом «Знак пошани», йому присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник УРСР».

foto7Халецький Віктор Ілліч – випускник 1953 р., за фахом журналіст. Працював у Верховній Раді помічником – консультантом народних депутатів України, заступник редактора журналу «Проблеми інноваційно – інвестиційного розвитку», виконавчий директор Всеукраїнської асоціації сприяння ООН, генерал-майор козацтва України.

Все далі і далі від нас ті страшні роки. Все менше і менше людей, які на власні очі бачили всі ті жахи. Дякувати Богу, ми живемо під мирним небом. Дякуючи тим, хто не шкодуючи свого життя, захистив наше сьогодення від фашистської навали.

У 1950 році середній школі № 59 присвоєно ім’ я О.М.Бойченка . Саме в цьому районі Києва, колись називався Деміївка, минули дитячі роки Олександра Бойченка. Письменник роману «Молодість» належав до того покоління, на долю якого випало багато випробувань в неспокійний час революції, першої світової та громадянської воєн, колективізації та штучного голоду з мільйонами жертв. Небагато можна назвати прикладів такого трагічного і разом з тим героїчного життя. Самовідданість, працелюбність, неабияка життєрадісність Олександра Максимовича, бажання бути корисним, людям, країні, воістину захоплюють і вражають. Дійсно життя О.М.Бойченка, людини великої сили волі, духу, яскравий приклад для нас.

foto8

Період 1964 – 1983 років

Від 1964 року до 1983 року директором школи № 59 працювала Валентина Дем’янівна Лиженко. Під її керівництвом у 1967 році була здійснена добудова приміщення школи, були обладнані технічними засобами кабінети. Велику допомогу надавали шефи заводу «Комуніст» (тепер завод «Радар») .

foto9
У цей час учні школи працювали влітку в трудових таборах, діяли піонерська та комсомольська організації. У школі працювали талановиті вчителі: Медведєва Галина Антонівна, Бойко Наталія Олексіївна, Голуб Галина Іванівна, Калиновська Галина Семенівна, Мельниченко Петро Павлович, який побудував на території школи астрономічну обсерваторію з телескопом потужністю у 450 крат.

foto11 foto12 foto13

Серед випускників особливо можна відзначити Дядюру Миколу (випуск 1976 року, кл. керівник Бойко Н.О.). Він закінчив Київську державну консерваторію ім. П.І.Чайковського. Диригентська кар’єра його розпочалася у 1987 році, коли він одержав премію і спеціальний приз Японської асоціації диригентів на міжнародному конкурсі у Токіо. З 1996 року – головний диригент Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України. «Кавалер Ордена мистецтв і літератури» Франції, удостоєний почесного звання «Народний артист України». З 2011 року – лауреат Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка.

foto14

За досягнуті успіхи школа одержала звання «Зразкової». Лиженко Валентина Дем’янівна нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, а у 1983 році – орденом Жовтневої революції.

foto15

 

Гімназія сьогодні…

З 1983 року директором школи стала Антоненко Тетяна Стефанівна. Велика заслуга нового директора полягає у тому, що в дуже складний період розвалу Радянського Союзу, проголошення незалежності України у 1991 році, школа № 59 імені О.М.Бойченка не втратила жодної позиції напрацювань минулого і отримала статус школи – гімназії, а 27 травня 1997 року – гімназії.

foto16

Тетяна Стефанівна є генератором ідей і нововведень у навчальному закладі. На базі гімназії проводяться Всеукраїнські наукові конференції з проблем іміджу сучасного навчального закладу, «Інтерактивні технології навчання». Реалізуються експериментальні програми з проблем збереження здоров’я. Багато надруковано посібників. Учителі гімназії беруть участь у конкурсах «Учитель року».

foto17 foto18

Проводиться змістовна позакласна робота, спрямована на розвиток творчих здібностей учнів. Зразкова циркова студія «Арлекіно», зразковий танцювальний колектив «Усмішка сонця» та ще до 20 гуртків і секцій. Гімназія набула сучасного вигляду: затишні класи, зі смаком оформлені кабінети, коридори, актова зала. Учні отримують міцні знання, є переможцями предметних олімпіад, призерами Малої академії наук. Колишні учні – випускники працюють вчителями у гімназії: Мусіна Ольга Петрівна, Ільющенко Анжела Миколаївна, Гуцало Лариса Петрівна, Шамота Олена Миколаївна, Ісаченко Юлія Юріївна, Старий Сергій Васильович, Язловицька Наталя Михайлівна та ін.), а також викладачами вузів .

Випускник гімназії Курілко Олексій, актор театру «Чорний квадрат», є автором багатьох книг. Гімназія має дружні партнерські стосунки з навчальними закладами України та зарубіжжя. Це гімназії та ліцеї Німеччини, Молдови, Туреччини. Зокрема плідними є зв’язки з гімназією м.Альтенхольц (Німеччина).

Сумлінна праця Антоненко Тетяни Стефанівни відзначена багатьма державними нагородами та званнями. Серед них – почесний знак «Відмінник освіти України», «Киянка року – 2006». Остання найвища державна нагорода – звання «Заслужений учитель України» (2009 р.).

5 лютого 2010 року відкритий Музей історії школи – гімназії № 59 імені О.М.Бойченка. В оновленій експозиції музею були частково використані матеріали музеїв історії школи, залу Бойової слави та музею О.М.Бойченка, який функціонував з 1968 року по 2009 рік.

foto20 foto21

У 2011 році Музею історії школи – гімназії присвоєно звання «Зразковий». Матеріали музею були систематизовані екскерівником музею, вчителем історії, заступником директора з виховної роботи Отчич Наталією Тимофіївною, продовжують примножуватись керівником музею, педагогом-організатором Грабовською Л.М. при активній допомозі директора гімназії, вчителів, випускників, батьків.

foto22

Майже столітню історію своєї держави (а саме у 2017 році нашому закладу виповнилося 100 років) учні розглядають через призму долі випускників, вчителів, глибше розуміють події, які відбувались у нашій країні, з повагою ставляться до учасників Другої світової війни, героїв АТО. Вони гордяться навчальним закладом, у якому здобувають освіту, намагаються примножити його славу, а випускники приводять вже своїх дітей у свою-таки гімназію. Не обривається ниточка пам’яті, від покоління до покоління передається пошана до вчителів, які давали знання і вчили життєвої мудрості, до друзів, які залишились на все життя, до школи, де минуло дитинство і юність.

Проєкт “Наша земля! Наші герої!”

Флеш-естафета “З Україною в серці” (2017 рік)