Історія гімназії

У грудні 1917р. один з будинків старої окраїни м. Києві був переданий під школу. Тут на Деміївці була організована 35-а фабрично-заводська семирічна школа для дітей залізничників. Приміщення було маленьке, погано обладнане, класи тісні й холодні. Щоб якось зігрітися, діти щодня приносили з собою дрова. Під час перерви підходили до «пічок-буржуйок», де весело потріскував вогонь, гріли руки, щоб на уроці пальчики іще тримали ручки.

Підручників було мало, писали на обривках газет, шматках сірого паперу. Учителі разом з своїми учнями переборювали труднощі. З якою теплотою, ніжністю, душевним тремтінням згадують випускники першого директора школи Лойка Леоніда Миколайовича (1917-1925р.р.), вчителів Ковтуна Івана Івановича, Росич Тетяну Семенівну, Ільєнка Дмитра Олексійовича.

З 1925 до 1936 року директором школи була Вирова Єлизавета Василівна.

У 1936 році розпочалося будівництво нового приміщення школи. З нетерпінням чекали учні та вчителі відкриття. 5 листопада 1937 року Залізнична школа №2 по вулиці Великій Китаївській, 85 святкувала своє оновлення. Урочистим і хвилюючим був той день. Школярі вишикувались в колонах з прапорами, лунала музика.

Відбувся урочистий мітинг, світлі і просторі класи наповнилися дитячими голосами. Гарна була школа: великі класи, коридори, спортивна зала, тир, добре обладнані майстерні.

У школі працював згуртований дружній колектив учителів, до яких учні ставилися з глибокою повагою і любов’ю.

Директором був Федір Федорович Бугайко (1936-1939р.р.).

Викладачем української мови та літератури з 1936р. до 1947 року працювала доктор педагогічних наук Бугайко Тетяна Федорівна (за сумісництвом вона працювала асистентом кафедри української мови і літератури КДПУ ім. М. Горького, викладачем методики літератури).

У 1958 році Тетяна Федорівна Бугайко затверджена в ученому званні професора (перша жінка-професор в Україні). За плідну багаторічну працю нагороджена вищими нагородами держави (в тому числі орденом Леніна).

У 1941 році 17 випускників школи отримали атестати зрілості…

Багато учнів 2-ої залізничної середньої школи загинули смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Серед них:

В роки війни під час оборони Києва від 7 липня до 26 вересня 1941 року приміщення залізничної школи №2 на Великій Китаївській, 85 було віддано під госпіталь. Серед тих, хто допомагав доглядати за пораненими бійцями, були колишні учні школи.

Під час окупації Києва з 19 вересня 1941 до 6 листопада 1943 року, як згадувала дочка колишнього директора школи Бугайка Ф.Ф. Ія Федорівна Шиманська, німці в школі влаштували своєрідний клуб.

6 листопада 1943 року Київ був звільнений від німецько-фашистських загарбників. А вже 10 листопада 2-а залізнична школа відкрила двері для дітей. З 1943р. по 1945 рік директором школи був Красієнко Петро Якович. Боляче і гірко було дивитись вчителям на свою школу з розбитими вікнами, облупленими стінами, купами сміття на подвір’ї та в класах. З великим натхненням взялись вчителі та учні за відбудову рідної школи. Навколо школи посадили дерева, кущі, квіти. Після уроків школярі розбирали завали. Велику допомогу надавали залізничники.

За парти сіли діти 7-и років, а поряд з ними-юнаки. Худенькі, виснажені голодом в роки війни, в одязі перешитому з солдатських гімнастерок, плащпалаток. У багатьох батьки загинули на війні. Підручник часто був один на клас. Зошити зшивали з паперу, яким в роки війни закривали вікна.

4-й клас був випускний. Більш дорослі учні йшли в ФЗУ (фабрично-заводські училища), інші закінчували 7 класів.

З 18 липня 1945 до 12 липня 1947р. школою керував Огир Михайло Костянтинович, а з 12 липня 1947р. приступив до виконання обов’язків директора колишній фронтовик Семенець Іван Михайлович, який очолював школу 17 років.

Семенець І.М. народився у 1912р. у Балаклії, навчався в Полтавському інституті народної освіти, в роки війни – офіцер-розвідник, закінчив війну у званні майора, за бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки та Бойового Червоного Прапора.

«А який красень в офіцерському мундирі, хромових чоботях з орденами та медалями на гімнастерці заходив до малюків, а згодом до старших, як вчитель історії, директор, наш шановний, улюблений директор Семенець Іван Михайлович. Скільки цікавого, незнаного для нас, він умів розказати. З поля, опаленого війною, він прийшов на інше, мирне, але тяжке поле – засіяти зернята добра, знань, людяності в наші душі та голівки. Ми так чекали його уроку !» - згадувала випускниця 1954 року Нестеренко Раїса (зараз Зарубіна Раїса Федорівна).

З великою вдячністю згадують учні першу вчительку Варвару Василівну, вчительку української мови і літератури Андрієнко Килину Каленківну, Ганну Антонівну Забіяко (вчительку математики).

Згадують учні, як збирали макулатуру, металолом. За це школі виділили премію – піаніно. А в голодний 1947 рік збирали жолуді, бо розуміли, що це хліб. Розходилися по лісі з мішечками, наповнювали їх, а хлопці вантажили їх на машину.

Також учні згадують, як садили тополі в напрямку Корчуватого. Тоді проспекта Науки не було, а був глибокий яр. Ці тополі ростуть і зараз. Насаджували також Голосіївський ліс, дерева якого були вирубані під час війни.

Більшість учнів в кінці 40-х на початку 50-х років після закінчення 7 класу ішли у велике життя. Одні влаштовувались в училища, інші – в технікуми. Кращі учні продовжували навчання в школі.

Предмети, які вивчали на той час школярі російська мова та література, українська мова та література, алгебра, геометрія, тригонометрія, природознавство, історія СРСР, загальна історія, Конституція СРСР та УРСР, географія, фізика, астрономія, хімія іноземна мова.

У 1950 році школі присвоєно ім’я О.М. Бойченка.

Саме в цьому районі Києва, що колись називався Деміївка, минули дитячі роки Олександра Бойченка.

Народився він 22 листопада 1903 року у сімї робітника, слюсаря-залізничника. Дитячі роки пов’язані з навчанням у старому приміщенні школи. Згодом навчався в технічному училищі Південно-Західної залізниці у Києві (тепер електромеханічний технікум залізничного транспорту).

Через тяжкі матеріальні умови сім’ї змушений був покинути навчання і з осені 1919р. почав підробляти на лісозаготівлях. Навесні 1920р. став робітником служби зв’язку станції Київ-ІІ. З цього часу він стає вожаком молоді, секретарем ЦК ЛКСМУ. На цю посаду він був обраний у 1931 році. Олександр Бойченко прагнув глибоко і ґрунтовно знати життя молоді. Його можна було бачити на заводах і фабриках, серед робітничої і сільської молоді, він спускався в шахти, відвідував вузи і школи.

Влітку 1931 року, повернувшись з двомісячного відрядження Дніпробуд – Дніпродзержинськ, він захворів. Але в той час Донбас був у тяжкому прориві, Олександр Бойченко не міг лишатися в ліжку і виїхав на шахти для організації молоді на ліквідацію прориву. Під час спуску в шахту у нього стався напад. Відтоді у нього почав розвиватися процес запалення всіх суглобів і хребців.

Але роботу він не припиняв до серпня 1932р. Його було відправлено на лікування, але хвороба прогресувала. У 29 років він був прикутий до ліжка.

Це була сильна духом людина. Він продовжував навчання, був редактором газети. Хвороба відібрала руки, зір на праве око, але щоб хоч чимось бути корисним суспільству, Олександр Максимович вирішив написати книгу про життя комсомольської молоді його покоління. І з допомогою своєї дружини він здійснює свій задум – пише роман „Молодість”.

У 1968 році був відкритий шкільний музей Олександра Максимовича Бойченка, а в 1971 році на подвір’ї школи споруджено пам’ятник.

Російську мову та літературу викладала Шапіто Маргарита Григорівна (зараз Народицька). Дуже цікавими були її уроки, шкільні вечори відпочинку. З великим бажанням учні відвідували театральний гурток, який вона вела. Не забували вихованці Маргарити Григорівни спектаклі на день пам’яті О.С. Пушкіна, М.О. Нєкрасова. Чудовими були вечори присвячені Т.Г. Шевченку, Л. Українці.

У школі учнів навчали бальних танців, шити, вишивати, в'язати, робити речі з дерева, випилювати лобзиком.

Тепло згадують учні вчительку англійської мови Блюміну Мері Давидівну, вчительку української мови Олійник Марію Іванівну.

З 1 вересня 1964 року на посаду директора 59 середньої школи імені О.М. Бойченка була призначена Лиженко Валентина Дем’янівна.

У цей час розбудовувався мікрорайон і кожного року збільшувалась кількість учнів. Було недостатньо приміщень для розміщення класів, не було спортивного залу, актового залу, майстерні знаходились в підвальному не пристосованому приміщенні, їдальня не відповідала санітарним вимогам. Районний і міський відділи народної освіти вирішили надати допомогу школі у добудові нових приміщень і реконструкції старих. Два роки (1967-1968 рр) продовжувалось будівництво. Було добудовано 10 класних кімнат, спортивна і актова зала, шкільні майстерні та їдальня. Загальна площа школи подвоїлась, старе приміщення було реконструйовано і капітально відремонтовано. Роботи по будівництву і обладнанню школи згуртовували учительський і учнівський колективи.

У цей період школа разом з усією народною освітою країни перебудовувалась. Розпочався період удосконалення технічного оснащення навчання – створення кабінетної системи. Школа №59 одна з перших у місті розпочала з допомогою шефів заводу «Комуніст» обладнання навчальних кабінетів. Використовуючи кращий досвід шкіл Харкова та Москви, розпочато було велику роботу не тільки по забезпеченню кабінетів меблями і технічними засобами навчання. Вчителі – ентузіасти першими взялись за цю роботу, створили хороші кабінети. Це вчителі російської мови і літератури Маслова І.Г., Народицька М.Г., української мови і літератури Медведєва Г.А., історії Яшкова І.Б., фізики Антоненко Т.С., географії Калиновська Г.С., біології Пшеченко А.Т., Блюміна М.Д.

До цієї роботи залучались учні і їх батьки. Виготовлення навчальних і наочних посібників, застосування технічних засобів підвищувало в учнів інтерес до знань.

У кабінетах проводилась позакласна гурткова робота за інтересами. Щорічно проводились шкільні предметні олімпіади. Працювала Мала шкільна академія наук (керівники вчителі Яшкова І.Б., Бондар В.В.).

Багато учнів брали участь і були переможцями районних і міських предметних олімпіад. Переможці олімпіад нагороджувались грамотами, а також екскурсіями до міст України, Росії, Прибалтики, Кавказу, побували у Ленінграді, Москві, Криму та ін. Багато уваги підготовці і проведенню олімпіад приділяли вчителі Медведєва Г.А., Народицька М.Г., Маслова І.Г., Бойко Н.О., Антоненко Т.С., Калиновська Г.С., Яшкова І.Б.,Діденко О.О. та інші.

Робота за кабінетною системою була весь час у полі зору педколективу. Вивчалася ця робота керівництвом школи, методичними об’єднаннями вчителів, проводились змагання класів за «Зразковий» кабінет, підводились підсумки цієї роботи. З метою посилення потягу учнів до знань, намагаючись щоб кожний урок був навчаючим і виховуючим, практикували проведення музейних уроків. Заняття за планами учителів проводились у шкільних та міських музеях.

Кропітка робота над удосконаленням навчального процесу в школі давала позитивні наслідки. Абсолютна більшість учнів програмовий матеріал засвоїла добре. Багато уваги у школі приділялось роботі груп продовженого дня, щороку удосконалювали та охоплювали все більшу кількість учнів.

Усі учні початкових класів були охоплені групами (клас - група). Вихователі груп суворо дотримувались розпорядку дня – відпочинку після уроків, виконання домашніх завдань і різні виховні заходи, частково в групах працювали і вчителі цих класів (Тарасова С.Б., Ткаченко В.В., Чирко С.К., Зубець М.Ф., Голуб Г.І., Івченко О.І.).

Вихователі груп проводили з учнями різні екскурсії – на природу, на кондитерську фабрику, відвідували кінотеатр розташований поруч зі школою, проводили гурткову роботу.

Учні початкових класів безкоштовно одержували обіди і молоко, або соки. Сумлінно і творчо працювали вихователі Глущенко Ніна Михайлівна, Покрас Броніслава Давидівна, Макарчук Марія Федорівна, Голуб Галина Іванівна.

Учні середніх класів були охоплені групами за потребою допомоги у навчанні, формувалась одна група з учнів трьох паралельних класів (5-х, 6-х, 7-х, 8-х). Це була нова предметна система підвищення знань учнів.

Щороку підводились підсумки роботи груп продовженого дня. Успішно працювали в групах середніх класів вчителі Мар’янович В.В., Антоненко Т.С., Бойко Н.О., та інші.

Поряд з навчально-виховною роботою на уроках, приділялась велика увага моральному, патріотичному і ідейному вихованню у позакласній роботі. З цією метою було вирішено створити шкільний музей О.М. Бойченка, ім’я якого носить школа. Збір матеріалів про життя і діяльність О.М. Бойченка – молодіжного ватажка – першого секретаря ЦК ЛКСУ, письменника доручено було учням середніх і старших класів. Зустрічі з рідними О.М. Бойченка, обладнання шкільного музею, а також будівництво пам’ятника на подвір’ї школи, проведення екскурсій в музеї, все це сприяло згуртуванню учнівського колективу, їх патріотичному вихованню.

Урочисто було відкрито музей у 1968 році. Відвідували його не лише учні нашої школи, а також учні шкіл міста, України, інших республік та зарубіжні гості. Активними першими екскурсоводами були старшокласники Марченко Тамара, Проценко Оксана, Підгородецька Тетяна та інші.

Щороку у день народження письменника 22 листопада проводили традиційне свято із залученням учнівського і педагогічного колективів. Цього дня у школі бувало багато гостей – , дружина і донька письменника, його соратники. На вечори запрошували лауреатів премії О.М. Бойченка, представників підприємств, які носили його ім’я.

Багато уваги приділялось військово-патріотичному вихованню учнів. Під керівництвом викладача початкової військової підготовки та активної участі учнів та класних керівників проводився збір матеріалів і оформлення залу військової слави. Про участь у захисті м. Києва на початку Великої Вітчизняної війни та його визволення у листопаді 1943 року від німецько-фашистських окупантів, роботу підпілля під час війни. Активну участь у цій роботі брали класні керівники Маслова І.Г., Бойко Н.О., Калиновська Г.С.

Проводилась велика краєзнавча робота на базі створеного музею історії Московського району м. Києва. Учні вивчали особливості природи свого краю, історію найбільших підприємств, наукових установ, транспорту і культури. Безпосередню участь в створені музею та підготовці екскурсій брала Лисенко В.Д., допомагали вчителі історії та географії Яшкова І.Б., Калиновська Г.С., вчителі образотворчого мистецтва та трудового навчання, організатор позакласної та позашкільної роботи Прудка Зінаїда Павлівна.

Багато уваги приділяли естетичному вихованню учнів. Працювали гуртки з класу фортепіано і баяна, працювали два хори і оркестр під керівництвом Діденко Олександри Олексіївни. Проводились уроки ритміки під керівництвом Райз К.Ф. Учні брали участь в огляді художньої самодіяльності району, займали призові місця. Найактивніших учасників художньої самодіяльності нагороджували екскурсіями до інших міст. Відвідали міста Ленінград, Брест, Мінськ. Приділяючи велику вихованню в учнів почуття дружби до різних народів країни, педагогічний колектив разом з учнями та їх батьками підготували і провели фестивалі дружби у 1972, 1977, 1982р.

Запрошували учнів багатьох республік. Старші класи приймали гостей, опікали їх, знайомили зі школою та містом.

І гості, і господарі готували національні страви, в національних костюмах показували номери художньої самодіяльності. Багато дітей зав’язували дружні стосунки з гостями, вели листування і відвідували їх.

Шкільний батьківський комітет під керівництвом голови Коваленка В.П. і Денисюка П.І. доклали чимало зусиль до організації батьків учнів до проведення цих свят.

Поряд з масовими виховними заходами проводилась кропітка індивідуальна робота з учнями схильними до правопорушень. Вчителі, класні керівники на чолі з організатором Прудкою З.П. докладали багато зусиль, щоб не було грубих порушень дисципліни, щоб всі учні були залучені до навчання.

У центрі уваги педагогічного колективу було трудове навчання і виховання учнів. Створені добрі умови для навчання у нових шкільних майстернях. Поряд з уроками праці учні виконували різні доручення адміністрації школи. Проводились трудові «десанти» по прибиранню великого шкільного подвір’я, спортивних майданчиків та приміщення школи. Учні брали участь у будівництві нової районної лікарні, інституту органічної хімії.

Влітку працював трудовий табір для старшокласників у селі Хотів під керівництвом Прудкої З.П., а з 1979 року під керівництвом заступника директора з виховної роботи Отчич Наталії Тимофіївни.

Учні школи брали участь в урочистому відкритті Палацу культури «Україна» в 1970р. Щороку школа брала участь у святкових демонстраціях.

У 1970-80р.р. школа №59 була базовою Міністерства освіти УРСР. Тому школу часто відвідували слухачі курсів підвищення кваліфікації при Міністерстві освіти. Це були директори шкіл, керівники міських і районних відділів освіти республіки. Вони знайомились з роботою школи, відвідували уроки, виховні заходи, музеї, знайомились з системою роботи школи. За досягнення педагогічного колективу у навчально-виховному процесі і активну участь у розповсюдженні передового досвіду, школа багато разів нагороджена грамотами Міністерства освіти України, одержала звання «Зразкової» одною з перших шкіл міста.

Кращі вчителі школи за досягнуті успіхи в навчально-виховній роботі і активну участь у житті школи, району і міста були нагороджені орденами – Лініченко Т.В. і Голуб Г.І. – орденами Трудової слави. Звання Заслуженого вчителя одержала викладач української мови і літератури Медведєва Г.А., медалями А.С. Макаренка нагороджені вчитель російської мови і літератури Бойко Н.О. та вчитель початкових класів Івченко О.І..

Багато вчителів нагороджено відзнакою «Відмінник народної освіти»: Нікітенко О.І., Маслова І.Г., Голуб Г.І., Медведєва Г.А., Народницька М.Г., Антоненко Т.С., Ялунова І.Б., Бойко Н.О., Івченко О.І., Отчич Н.Т., Бугаєва З.М., Кірнос Д.С.

Але найвищою нагородою для школи та її вчителів є успішна доля і значні трудові досягнення її учнів. Педагогічний колектив пишається тим, що багато її вихованців наслідує своїх вчителів, традиції школи, одержали вищу педагогічну освіту, працюють у різних школах і вузах. Тільки в 59 гімназії працюють учителями Денисюк Ольга (Мусіна О.П.), Сєдова Анжела (Ільющенко А.М.), Вдовенко Лариса (Гуцало Л.П.), Пономаренко Наталія (Язловицька Н.М.), працював Леринський Володимир.

Викладачами Українського державного університету ім. Т.Г. Шевченка працюють Котляр Ірина, Іщенко Еліна, Дроздовська Аліна. Українську мову та літературу в Києво-Могилянській академії викладає Калиновська Оксана, директором школи-інтернату працює колишній комсорг школи, активна учасниця цікавих справ Тамара Марченко, Цапок Наталія працює директором школи в м. Тюмені, викладає в Київському політехнічному університеті Буценко Юрій.

Заступником голови Голосіївської районної адміністрації працює Курінний Юрій, Федоренко Олександр – заступник міністра транспорту, Дядюра Микола – заслужений діяч культури України, диригент симфонічного оркестру Національної опери.

Висококваліфіковані лікарі: нейрохірург Четверус Роман, Арбакова Ірина, Копилови Олег і В’ячеслав, Калиновська Вікторія, Прокопець Денис.

У 1983 році директор школи Лиженко В.Д. вийшла на пенсію за віком. Праця її була високо оцінена державою. У 1976 році нагороджена Орденом Трудового Червоного Прапора, а у 1984 році – орденом Жовтневої Революції.

З великою повагою згадують учні директора Валентину Дем’янівну та вчителів, яких вона шукала по всьому місту, запрошувала в 59 школу і, як дбайливий господар, ростила майстрів педагогічної справи. Низький уклін вам, Валентино Дем’янівно, за вашу працю!

1987 р. – 70-річчя школи.
Справа наліво: Семенець Іван Михайлович (директор школи № 59 з 1947 по 1964 рр.),
            Антоненко Тетяна Стефанівна (директор гімназії № 59 з 1983 р.),
            Лиженко Валентина Дем’янівна (директор школи № 59 з 1964 по 1983 рр.)

11 лютого 1983 року директором школи стала Антоненко Тетяна Стефанівна.

В травні 1985 року заклали першу чергу шкільного дендрарію в честь 40 – річчя Перемоги. Збулася давня мрія – закладено чудовий дендрарій на місці старого саду. 12 грудня цього ж року в школі відкрито обсерваторію, будівництвом якої керував вчитель школи Мельниченко Петро Павлович. В обсерваторії встановлено телескоп-рефрактор з діаметром обєктиву 29 см. У 1986 році відкрили шкільну теплицю.

З 29 травня 1991 року школа отримує статус школи-гімназії, а нині, згідно ліцензії № 111035 серія ЗОД-П від 27.05.1997 року є гімназією.